Вперше Зимне згадується у 1450 році, колі князь Свидригайло надав село та довколишні села Немирі[3].
Великий князь Казимир Ягелончик своїм привілеєм підтвердив надання князя Свидригайла боярину Немирі, також села Бубнів, Марків Став, Будятичі, Тишковичі.
Селом проходила Львівська дорога — середньовічний тракт, що вів з міста Володимира до Львова.
У 1724 році князь Казимир Чорторийський (син кн. Михайла Юрія Чорторийського) продав «Зимненські маєтки» разом з Кропивщиною у селі польському шляхтичу — волинському каштеляну та володимирському старості Міхалові Геронімові Чацькому. Нащадки М. Г. Чацького володіли маєтком у Зимному принаймні до кінця ХІХ ст. Усі намагання Чорторийського створити великий релігійний комплекс йдуть нанівець, адже Чацький всіляко просуває католицизм. Для зимненського монастиря розпочинається період занепаду.
У 1906 році село Микулицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 5 верст, від волості 15. Дворів 87, мешканців 669[4].
Під час Другої світової війни село стало місцем польсько-українського протистояння. Зокрема, зберігся список із 13 українців, вбитих польською поліцією з весни 1943 р. до лютого 1944 р. (всі вони поховані на місцевому кладовищі)[5].
У серпні 2015 року село стало центром новоствореної Зимнівської сільської громади. До 14 серпня 2015 року — адміністративний центр Зимнівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області[6].
